ВИБОРЕНО

Слухай або читай

8/8/8

Вісім годин праці. Вісім годин відпочинку. І ще вісім – для життя.

Звучить просто, правда? Сьогодні – майже очевидно. Але колись за цю просту ідею довелося боротися.

Подивись на мішень перед собою. Три кола. Праця. Відпочинок. Життя.

«Ми просто хотіли: Вісім годин праці. Вісім годин відпочинку. Вісім годин життя»

За ці слова тоді розстрілювали.

У 1919 році принцип восьмигодинного робочого дня став першою міжнародною трудовою нормою. Те, що колись вимагало боротьби, поступово стало правилом.

І ось що цікаво. Ми говоримо про вісім годин праці. Але насправді йдеться про значно більше. Про право на власне життя за межами роботи.

А скільки годин твого життя насправді належить тобі?

Дізнатися більше

Як час став правом

8 годин праці. 8 годин відпочинку. 8 годин для життя.

Сьогодні ця формула здається простою. Але ще наприкінці XIX століття робочий день міг тривати 12, 14 і навіть 15 годин.

За право на час для сну, сім’ї, навчання та відпочинку працівники страйкували, виходили на демонстрації, створювали профспілки, вели переговори й ризикували життям.

8 годин – це не просто цифра. Це історія про те, кому належить час людини.

Світ · 1817–1919

1817 · Нью-Ланарк, Шотландія

Роберт Оуен формулює ідею: 8 годин праці · 8 годин відпочинку · 8 годин сну або особистого часу. Ця формула стала одним із витоків руху за скорочення робочого дня.

1840 · Веллінгтон, Нова Зеландія

«Я не буду працювати більше восьми годин». Тесля Семюел Парнелл погодився працювати лише за умови 8-годинного дня. У жовтні 1840 року збори працівників Веллінгтона підтримали цей принцип. Це була звичаєва практика, а не закон, і поширювалася вона нерівномірно.

1847 · Велика Британія

Factory Act встановив 10-годинний робочий день для жінок і молодих людей віком 13–18 років на фабриках, передусім текстильних. Дорослих чоловіків закон безпосередньо не охоплював.

21 квітня 1856 · Мельбурн, Австралія

Каменярі припинили роботу й вийшли на марш, вимагаючи 8-годинного дня без зменшення заробітку. Після переговорів вони домоглися 8-годинного робочого дня.

7 вересня 1866 · Женева

Перший конгрес Міжнародного товариства робітників ухвалив резолюцію про обмеження тривалості робочого дня. Конгрес запропонував вісім годин як законну межу та спільну платформу робітничого руху різних країн.

1 травня 1886 · Чикаго, США

Понад 400 000 американських працівників долучилися до загальнонаціонального страйку за 8-годинний робочий день. У Чикаго боротьба переросла в серію зіткнень і завершилася подіями на площі Геймаркет 4 травня.

11 листопада 1887 · Чикаго

Чотирьох засуджених у справі Геймаркету стратили. Інших засуджених згодом помилували.

1889–1890 · Париж і багато міст

1889 року Міжнародний соціалістичний робітничий конгрес у Парижі ухвалив рішення про міжнародну акцію на підтримку 8-годинного робочого дня. 1 травня 1890 року демонстрації на підтримку цієї вимоги пройшли в різних країнах.

26 січня 1909 · Куба

Куба ухвалила закон про 8-годинний робочий день для державних працівників і службовців із певними винятками. За матеріалами МОП, Куба була однією з чотирьох держав, які законодавчо запровадили 8-годинний день ще до 1919 року.

17 листопада 1915 · Монтевідео, Уругвай

Уругвай ухвалив Закон № 5350 про 8-годинний робочий день. Для визначених категорій працівників встановлювалося не більше восьми годин на день і 48 годин протягом шести робочих днів.

15 листопада 1918 · Німеччина

Після революції представники профспілок і роботодавців уклали угоду Стіннеса – Легієна. Роботодавці визнали профспілки представниками працівників і погодилися на 8-годинний робочий день зі збереженням заробітку.

28 листопада 1919 · Вашингтон

Перша Міжнародна конференція праці ухвалила Конвенцію МОП № 1. Для промислових підприємств закріплювався принцип не більше восьми годин праці на день і 48 годин на тиждень із передбаченими Конвенцією винятками. 8-годинний день став міжнародним стандартом.

Україна · 1741–1947

1741 · 14–15 годин

Промислові працівники на українських землях працювали по 14–15 годин на день.

1897 · 11,5 години

Царський уряд обмежив робочий день до 11,5 години. Але закон часто ігнорували.

Липень–серпень 1903 · близько 150 000 робітників

Загальний страйк на Півдні Російської імперії поширився на українські промислові центри. Серед головних вимог був 8-годинний робочий день. Страйки охопили, зокрема, Одесу, Київ, Миколаїв, Катеринослав та інші міста. Боротьба супроводжувалася жорстоким придушенням: близько 100 загиблих, близько 500 поранених і понад 2 000 заарештованих.

1905–1908 · 10 → 9 → 8 → 11,5 години

Революційні події спричинили нову хвилю страйків у Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі та інших промислових центрах. На окремих підприємствах робочий день скорочували до 10, 9 і навіть 8 годин. Після згортання революційного руху 11,5-годинний робочий день було відновлено.

20 листопада 1917 · Українська Центральна Рада

Третій Універсал Української Центральної Ради проголосив 8-годинний робочий день. У тому самому документі були проголошені свобода слова, друку, зборів та об’єднань, а також право на страйк. На практиці запровадження 8-годинного дня відбувалося нерівномірно – в умовах революції, війни та боротьби за владу.

25 січня 1918 · Київ · 8 годин – тепер закон

Українська Центральна Рада ухвалила Закон «Про восьмигодинний робочий день». Він поширювався на підприємства з найманою працею незалежно від їхнього розміру та форми власності. Закон установлював вісім годин праці на день і 48 годин на тиждень, а також регулював нічну та понаднормову працю, працю жінок і неповнолітніх, святкові й неробочі дні.

1919–1947 · Право змінюється разом із країною

Після встановлення радянської влади 8-годинний робочий день був закріплений у трудовому законодавстві. 1919 року його проголосили радянські органи праці, а 1940 року 8-годинний день було відновлено. Під час Другої світової війни робочий день в Україні подовжили до 11 годин, а відпустки були призупинені до 1947 року.

Джерела
  1. Національний музей Австралії: історія 8-годинного робочого дня. Посилання
  2. New Zealand History: День праці та 8-годинний робочий день. Посилання
  3. Парламент Великої Британії: ключові дати трудового законодавства XIX століття. Посилання
  4. Парламент Великої Британії: дебати про фабрики, 15 березня 1855 року. Посилання
  5. Library of Congress: матеріали про події на площі Геймаркет. Посилання
  6. Library of Congress: звіт про події на площі Геймаркет. Посилання
  7. Library of Congress: історія Першого травня. Посилання
  8. Smithsonian National Museum of American History: історія Першого травня. Посилання
  9. FRASER: Monthly Labor Review, вересень 1929 року. Посилання
  10. IMPO, Уругвай: Закон № 5350 від 1915 року. Посилання
  11. Федеральний архів Німеччини: угода Стіннеса – Легієна, 15 листопада 1918 року. Посилання
  12. Міжнародна організація праці: Конвенція № 1 як віха у розвитку трудових прав. Посилання
  13. Енциклопедія України: праця. Посилання
  14. Електронна бібліотека Інституту історії України: історичне дослідження. Посилання
  15. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України: зображення документа. Посилання
  16. Енциклопедія України: Універсали Центральної Ради. Посилання
  17. Енциклопедія історії України: довідкова стаття. Посилання
  18. Енциклопедія України: страйк. Посилання